ХАНДАНИ — ПОЯСНЕННЯ
Амплуа Пекінської опери: шен, дань, цзін і чоу
Кожен персонаж Пекінської опери належить до одного з чотирьох амплуа, кожне зі своїм голосом і жестом. Навчіться їх читати — і будь-яку виставу стане значно легше сприймати.
Дивіться квитки до театру Ліюань на GetYourGuide ↗Чотири головні амплуа Пекінської опери
| Амплуа | Кого вони грають | Як їх розпізнати |
|---|---|---|
| Шен (生) | Чоловічі провідні ролі — вчені, чиновники, юнаки, воїни | Природний голос, стримані жести, часто без гриму або з мінімальним гримом |
| Дань (旦) | Жіночі ролі різного віку й темпераменту | Витончені рухи, жести з водяними рукавами, розкішні головні убори |
| Цзін (净) | Могутні, масштабні чоловіки — полководці, боги, лиходії | Сміливий грим, що імітує розпис обличчя, глибокий резонуючий голос, енергійний жест |
| Чоу (丑) | Комедійні персонажі, часто нижчого статусу або пустотливі | Невелика біла пляма навколо носа й очей, імпровізована дотепність |
Шен: чоловічі провідні ролі, розподілені за віком і майстерністю
Ролі шен охоплюють чоловічих провідних персонажів Пекінської опери, але ця категорія не є однорідною. Персонажі лаошен — це поважні літні чоловіки: вчені, міністри, генерали — які співають природним голосом і часто мають довгу, стилізовану бороду, що вказує на вік і статус. Ролі сяошен — це молоді чоловіки, яких зазвичай виконують вищим, іноді з фальцетом голосом, щоб передати молодість. Ролі ушен — це воїни: солдати й шукачі пригод — глибоко навчені акробатики та сценічного бою, а не вокальних прикрас. Виконавець зазвичай спеціалізується на одному підтипі шен протягом усієї кар'єри, оскільки фізична та вокальна підготовка, потрібна, скажімо, для акробатики ушен, надзвичайно відрізняється від стриманої, сидячої гідності, очікуваної від лаошен-вченого чиновника.
Дань: жіночі ролі та давня традиція виконання чоловіками
Ролі дань зображують жінок із різноманітними темпераментами: цін'ї — це доброчесні, врівноважені заміжні жінки або вдови, які співають у витонченому, стриманому стилі; хуадань — це жваві, кокетливі молоді жінки з швидшими, грайливішими рухами; удань — це войовничі жінки, вправні в акробатичному бою; лаодань — це літні жінки, які співають у нижчому регістрі, ближчому до природного мовлення. Протягом значної частини історії Пекінської опери жіночі ролі виконували чоловіки-актори, навчені з дитинства техніці дань — традиція, яка подарувала мистецтву деяких із його найславетніших виконавців. Жінки-виконавиці частіше грають ролі дань із XX століття, але сама техніка дань — голос, жест, хода — залишається окремою спеціалізацією, що потребує багаторічного навчання.
Цзін: розписані обличчя для могутніх, гіперболізованих персонажів
Ролі цзін призначені для сміливих, масштабних чоловіків — генералів, воєначальників, божеств, демонів і лиходіїв — яких виконують гучним, потужним голосом і з вишуканим гримом-розписом обличчя під назвою ляньпу. Кольори та візерунки на обличчі персонажа цзін — не декоративний вибір, а закодований сигнал характеру, нанесений за умовностями, виробленими поколіннями виконавців. Виконавці цзін тренуються для потужної фізичної присутності не менше, ніж для вокальної сили, оскільки ці ролі часто поєднують спів з акробатичними бойовими сценами, якими відома Пекінська опера. Вихід цзін зазвичай є одним із найяскравіших візуальних моментів будь-якої програми, саме тому що грим оголошує природу персонажа ще до того, як заспівано бодай рядок.
Чоу: комедійна роль із правом порушувати правила
Виконавці чоу грають комедійних персонажів — слуг, свах, дрібних чиновників, шахраїв — яких миттєво впізнають за невеликою плямою білого гриму навколо носа й очей, яку іноді називають «маленьке квіткове обличчя». Попри схожість назви до західної клоунади, ролі чоу вимагають серйозної підготовки з акробатики, словесної гри та комедійного відчуття часу, і виконавцям чоу часто дають більше свободи, ніж іншим типам ролей, для імпровізації діалогу або прямого звернення до публіки, ламаючи четверту стіну заради сміху. Аж ніяк не заповнення пауз, вдало розміщена сцена чоу перезавантажує емоційний темп програми між важчими творами шен, дань або цзін — саме тому більшість вечорів включає принаймні одну таку сцену.
Чому вся ця система існує
Виконавці обирають свій хандан — категорію амплуа — на ранньому етапі навчання й рідко переходяться між ними, адже кожен вимагає іншої постановки голосу, фізичної лексики та репертуару, що опановуються роками, а не місяцями. Для глядача винагорода — це ясність: тип амплуа персонажа, позначений голосом, ходою, костюмом і, для цзін та чоу, гримом, за секунди після виходу на сцену підказує, яку приблизно людину ви бачите, задовго до того, як сюжет сам щось прояснить. Це особливо цінно для тих, хто вперше відвідує виставу з кількох коротких, незнайомих творів за один вечір, адже система хандан бере на себе значну частину оповідної роботи, яку зазвичай виконує сам діалог.