HANGDANG ПОЯСНЕНО
Ролі в Пекінській опері: Шен, Дань, Цзін і Чоу
Кожен персонаж пекінської опери належить до одного з чотирьох типів амплуа, і кожен має власний голос і жести. Навчіться їх розпізнавати — і будь-яка вистава стане значно легшою для сприйняття.
Переглянути квитки в театр Ліюань на GetYourGuide ↗Чотири основні амплуа пекінської опери
| Тип ролі | Кого вони грають | Як їх розпізнати |
|---|---|---|
| Шен (生) | Чоловічі ролі — науковці, чиновники, юнаки, воїни | Природний голос, стримані жести, часто без сценічного макіяжу або з мінімальним його використанням. |
| Дан (旦) | Жіночі ролі в різному віці та з різним темпераментом | Витончені рухи, жести водяних рукавів, вишукані головні убори |
| Джінг (净) | Могутні, величні постаті — полководці, боги, лиходії | Сміливий розпис обличчя, глибокий резонансний голос, виразний жест |
| Чоу (丑) | Комічні персонажі, часто нижчого статусу або бешкетні | Невелика біла пляма навколо носа та очей, імпровізований дотеп. |
Шенг: чоловічі ролі, розподілені за віком і майстерністю
Ролі «шен» в пекінській опері охоплюють чоловічих персонажів, але ця категорія не є однорідною. Персонажі «лаошен» — це поважні чоловіки старшого віку: вчені, міністри, генерали. Їх виконують природним голосом, і часто впізнають за довгою, доглянутою бородою, що символізує вік і статус. Ролі «сяошен» — це молоді чоловіки, яких зазвичай грають вищим, подекуди фальцетним голосом, щоб передати юність. Ролі «ушен» — це воїни: солдати та авантюристи, чия підготовка зосереджена на акробатиці та сценічному бою, а не на вокальних прикрасах. Виконавець зазвичай спеціалізується на одному підтипі «шен» упродовж усієї кар'єри, адже фізична та вокальна підготовка, потрібна, скажімо, для акробатики «ушен», кардинально відрізняється від стриманої, сидячої гідності, якої очікують від ученого-чиновника в ролі «лаошен».
Ден: жіночі ролі та давня традиція виконавців-чоловіків
Дань — це амплуа, у яких жінки постають у найрізноманітніших характерах: цині — чеснотливі, стримані заміжні жінки або вдови, що співають у вишуканій, контрольованій манері; хуадань — жваві, кокетливі молоді дівчини зі швидшими, грайливішими рухами; удань — войовничі жінки, майстрині акробатичного бою; лаодань — літні жінки, які співають у нижчому регістрі, ближчому до природної мови. Упродовж більшої частини історії пекінської опери жіночі ролі виконували актори-чоловіки, яких із дитинства навчали техніці дань, — ця традиція подарувала мистецтву деяких із найуславленіших виконавців. Від XX століття жіночі ролі дедалі частіше виконують акторки, однак сама техніка дань — голос, жести, хода — і досі лишається окремою спеціалізацією, що потребує багаторічного навчання.
Цзін: розмальовані обличчя для могутніх, гіперболізованих персонажів
Ролі цзін зарезервовані для сміливих, масштабних чоловічих образів — генералів, воєначальників, божеств, демонів і лиходіїв — які виконуються гучним, поставленим голосом і вишуканим розписним гримом, що називається ляньпу. Кольори та візерунки на обличчі персонажа цзін — це не декоративний вибір, а закодований сигнал особистості, нанесений згідно з канонами, відшліфованими поколіннями виконавців. Артисти цзін тренуються не лише заради вокальної сили, а й заради потужної фізичної присутності, адже ці ролі часто поєднують спів із акробатичними бойовими сценами, на які славиться Пекінська опера. Вихід цзін зазвичай є одним із найбільш вражаючих візуальних моментів будь-якої програми — саме тому, що грим оголошує сутність персонажа ще до першої ноти.
Шут: комічна роль із правом порушувати правила
Чоу-виконавці грають комічних персонажів — слуг, свах, дрібних чиновників, хитрунів — яких миттєво впізнають за невеликою білою плямою гриму навколо носа та очей, яку іноді називають «квіткою маленького обличчя». Попри схожість назви із західним клоунуванням, ролі чоу вимагають серйозної підготовки в акробатиці, словесній грі та комічному таймінгу, а чоу-виконавцям часто дозволяється більше свободи, ніж іншим амплуа, імпровізувати діалоги або звертатися безпосередньо до глядачів, ламаючи четверту стіну заради сміху. Аж ніяк не другорядний елемент — вдало поставлена сцена чоу перезадає емоційний ритм програми між вагомішими номерами шен, дань або цзін, тому майже кожен вечір включає щонайменше одну таку сцену.
Чому існує вся ця система
Виконавці ще на початку навчання обирають один хандан — тобто амплуа, — і рідко переходять між ними, адже кожне потребує іншої постановки голосу, пластики тіла та репертуару, які опановуються роками, а не місяцями. Для глядача винагорода — це зрозумілість: амплуа персонажа, яке передається через голос, ходу, костюм, а для цзін і чоу ще й через грим, одразу дає зрозуміти, кого саме ви бачите, ще за кілька секунд після появи героя на сцені, задовго до того, як сюжет прояснить усе. Це особливо корисно для тих, хто вперше відвідує виставу з кількох коротких незнайомих творів за один вечір, адже система ханданів бере на себе значну частину оповідної роботи, яку зазвичай виконує лише діалог.