ЛЕГЕНДИ НА СЦЕНІ
Відомі історії Пекінської опери: «Прощавай, моя наложнице»
Від останньої ночі приреченого полководця до буйства Короля мавп — ось історії та виконавці, які найчастіше з'являються в афіші пекінської опери.
Дивіться квитки до театру Ліюань на GetYourGuide ↗«Прощавай, моя наложнице»: вірність на занепаді імперії
Серед найдовговічніших творів Пекінської опери — «Прощавай, моя наложнице», сюжет якого походить від історичного протистояння ворогуючих полководців Сян Юя та Лю Бана наприкінці династії Цінь і заснування династії Хань понад дві тисячі років тому. Опера зосереджена на останній ночі Сян Юя перед вирішальною поразкою та на рішенні його наложниці Ю позбавити себе життя, аби не стати йому тягарем, коли його військо зазнає краху, — твір, побудований майже цілком на вірності, коханні та трагедії, а не на видовищності. Поєднання потужної провідної партії цзін або лаошена, вимогливої ролі дань і знаменитої сцени з танцем із мечами зробило його незмінним у репертуарі, а його назва згодом лягла в основу відомого у світі фільму 1993 року, вільно натхненного цією оперою та її виконавцями.
«Буйство в Небесах»: Король мавп виходить із-під контролю
За мотивами класичного роману «Подорож на Захід», «Буйство в Небесах» — іноді перекладають як «Бунт у Небесах» — драматизує історію пустотливого безсмертного Сунь Укуна, Короля мавп, який повстає проти небесної бюрократії, коли йому відмовляють у повазі, яку він вважає належною. Це один із показових творів Пекінської опери для виконавців, навчених ушен і спеціалізуються на вимогливому стилі «опери мавп», що поєднує стрімку акробатику, бойову хореографію та широку фізичну комедію так, як мало який інший твір намагається зробити водночас. Оскільки він барвистий, динамічний і здебільшого зрозумілий без глибокого знання китайської історії, уривки з «Буйства в Небесах» — частий вибір у програмах для відвідувачів, які шукають доступний, енергійний твір поряд із тихішими, більш діалогічними.
Мей Ланьфан: виконавець, який вивів Пекінську оперу за кордон
Жоден виконавець не пов'язаний так тісно з міжнародною репутацією Пекінської опери, як Мей Ланьфан — найуславленіший виконавець ролей дань XX століття, відомий удосконаленням техніки жіночих ролей у цін'ї, хуадань та інших підтипах дань. Окрім визнання на батьківщині, Мей Ланьфан гастролював за кордоном наприкінці 1920-х і в 1930-х роках, виступаючи в Японії, Сполучених Штатах і Радянському Союзі, і йому широко приписують перше знайомство західної публіки та митців з естетикою Пекінської опери. Його вплив на те, як навчають і виконують ролі дань, відчутний у цьому мистецтві й досі, а його ім'я залишається головним орієнтиром щоразу, коли йдеться про традицію жіночих ролей у Пекінській опері.
Звідки походять сюжети репертуару
Значна частина класичного репертуару Пекінської опери спирається на порівняно невелике коло спільних джерел, добре знайомих китайському оповідальному мистецтву: історичні хроніки Трьох Царств і боротьби Хань та Чу, народних героїв-розбійників із «Річкових заплав», надприродну подорож із «Подорожі на Захід», а також численні придворні романи й легенди, успадковані з давніших оперних традицій. Оскільки ці історії були широко відомі китайській публіці, драматурги й виконавці могли приділяти менше уваги поясненням і більше — самій виставі: співу, бойовим сценам, емоційним кульмінаціям, — цілком покладаючись на те, що глядачі вже знають, хто ці персонажі й чим приблизно закінчиться їхня історія, так само як західна публіка приходить із попереднім знанням знайомого міфу чи казки.
Що насправді показують на пекінській сцені
Лише небагато пекінських майданчиків ставлять повнометражну оперу за один вечір; натомість вечірня програма зазвичай об'єднує кілька коротших, самодостатніх уривків, часто підібраних спеціально для того, щоб продемонструвати різні амплуа та виконавські навички впродовж усієї вистави. Тож відвідувач може побачити драматичну сцену з «Прощання з моєю наложницею», комічний або акробатичний уривок із вистави про Царя Мавп і показ розфарбованого обличчя амплуа цзін — усе за один вечір, замість того щоб присвятити його одній довгій розповіді. Це формат настільки ж практичний, наскільки й мистецький: стислі уривки добре підходять для програм, орієнтованих на відвідувачів, а знання заздалегідь хоча б кількох відомих сюжетів значно полегшує розуміння того, що відбувається на сцені, навіть якщо паралельно йдуть англійські субтитри.